Чому я називаю Київ найкращім містом на Землі? Чи взагалі можна так говорити, чи не ображає це меншини, скажімо, Нью-Йорка чи Лондону? Це був жарт, ок.
Все життя мені хотілося втекти. Я думаю будь кому хто достатньо молодий, щоб мріяти про океани і дивитися в блакить запорошену літаками, наче сніжинками, хочеться втекти. Побачити світ, відчути себе живим, відчути силу власного духу, спробувати власне тіло на міцність.
Тому немає нічого дивного в тому, що я відчувала азарт, кожний раз як мій паспорт перетинав уявний кордон політичного світу. Мені довелося зупинитися на три роки в чужому місті, щоб зрозуміти нарешті, що Київ неможливо вивезти з дівчинки.
Певна тінь сумніву поринала у свідомість ще у Лондоні чи Берліні, але мені було занадто цікаво, щоб аналізувати. І лише у Римі я зрозуміла Все. Я зрозуміла що ніколи не вдовольнюся середньовічною чарівністю Вроцлава та тисяч інших "маленьких європейських містечок", я не зможу жити в німецькому або альпійському селі, куди, на мою думку треба приїжджати хіба що помирати. В альпійських горах ти ближчий до Бога ніж будь де =)
Але жити?
До Риму ми були заїхали в Венецію. Це місто колись було живим. Напевне. Поки не перетворилося на декорацію для туристичних фото. Воно не стало цвинтарем, як Помпеї, де величезний Левіафан навічно спочив, демонструючи нам хіба що велич кам'яних кісток.
Але Рим. Це вічне місто. В буквальному сенсі. Він не виглядає ані старим, ані втомленим довгим життям. Він молодий, зухвалий і по-зрілому іронічний. Рим ніби говорить до тебе
"Привіт мала, нарешті побачилися. Сідай поруч, біля водограю, я відчуваю твій біль, біль тимчасової істоти якій так важко прийняти необхідність піти. Я вічне, а ти мале дитя, але в нас є дещо спільне. Це любов! Любов до моменту, до гвалту відчуттів, жага до запахів, смаків та дотиків. Те що робить тебе і мене живими. Поглянь на голубів, які заплутались в сонячних промінях Форуму, почуй ритм вуличних музик, відчуй подих ночі, що жене задуху з апельсинових дерев. Згадай чому ти - людина полісу. Ти не будеш щаслива ні в маленькому місті, ні в хатинці в глибині первісного лісу. Бажання втекти це нормально. Бажання повернутися тим більше. Бо, зрештою, як не можна втекти від себе, так і неможливо повернутися у минуле"
І кожен раз коли я йду Моїм Містом зрада злітає з мене як попіл з Дейнеріс Штормонародженної, бо кого я обманюю, я люблю Київ. Я завжди його любила. Я люблю те що він різний, мене не бісять засклені балкони, та висотки поряд зі старовинними будинками-примарами. Мені плювати на мафи та шансон у маршрутках. Бо тут моя душа співає Ain't Got No, I Got Life - Nina Simone
Ain't got no mother, ain't got no culture
Ain't got no friends, ain't got no schoolin'
Ain't got no love, ain't got no name
Ain't got no ticket, ain't got no token
Ain't got no god
Hey, what have I got?
Why am I alive, anyway?
Yeah, what have I got
Nobody can take away?
Got my hair, got my head
Got my brains, got my ears
Got my eyes, got my nose
Got my mouth, I got my smile
I got my tongue, got my chin
Got my neck, got my boobies
Got my heart, got my soul
Got my back, I got my sex
I've got life, I've got my freedom
I've got life
І це все що я можу сказати про своє життя =)
Немає коментарів:
Дописати коментар