Парчові кої

Ця картина з'явилася на світ як ілюстрація до "Драконів флори". В книзі хлопчик на ім'я Сем малює коропів біля ставку і розмірковує над сенсом буття.

"Ада показала нам сад-лабіринт з трояндових кущів та альтанку всередині,
зводила на озеро, по якому можна було плавати на невеликому човні, що завжди
прив’язаний поруч. Посеред озера я побачив чудовий острівець з безліччю кущів –
ідеальне місце для схованки або облаштування таємної піратської бази. Аліса хотіла
була поплисти на острів, та ледь залізла у воду по коліна, як до неї припливли величезні
різнокольорові риби. Вони виринали з води та лізли у руки.

– Святий Зевсе, – вигукнула сестра, вистрибуючи з води, – що це таке?!

– Це парчеві коропи, – відповіла Ада.

Вона все ще намагалася виглядати спокійною та ледь стримувала сміх.

– Не бійся, вони зовсім ручні. Я приходжу годувати їх, це дуже цікаво. Ось!

Ада витягла з кишені пакетик з темними гранулами та кинула декілька у воду.
Коропи жадібно кинулися до частування. Вони і справді виглядали чудово, і здається,
їм подобалося, коли їх торкалися. Я дістав блокнот, щоб замалювати ці надзвичайно
вишукані рухи."

***

"Як би там не було, а час минав. Мені довелося малювати безліч начерків для “Вісника”, здавати залікові левели з історії мистецтва та встигати їздити на ровері на ставок, поки не стемнішає, і годувати коропів кої. Мушу зізнатися, що у Нью-Токіо ми мало стикалися з тваринами, та й з рослинами не дуже. Ми зростали серед біпластику та мікрофору, тому звикли до шуму та надзвукових швидкостей і нам подобався той світ. Але чим довше ми перебували на Флорі, тим цікавішою вона здавалася.

На перший погляд, тут було нудно. Ані гучних вечірок, ані лазерних проекційних шоу та кіновірту. Звичайно, ніхто не забороняв нам голографічні подорожі, але я швидко помітив, що самі мешканці Флори не прагнуть таких розваг. І тепер я розумів, чому: треба достатньо розлінуватися під блакитним флорійським куполом аби почати помічати, як вправно бджола сідає на тоненьку квітку, чи як завзято мураха тягне листя у свій мурашник; треба відключити плейліст у своїй голові, щоб почути як співають канарки, помітити ластівку, що низенько летить над полем... “Це означає, що скоро дощитиме”, – говорила Ада.

Флора – це зовсім інший світ, і я розумів, чому Аліса захопилася ним. Якщо пра-Земля була такою, а пан Гарбуз говорив, що вона ще краще, то до неї варто прагнути. Пан Гарбуз розповідав про океан: це ніби ставок, але в ньому настільки багато води, що не видно берега, а на обрії вода зливається з небом. В океанах жили величезні тварини – блакитні кити. Більші за шкільний мінібус, та навіть сіті-експрес, вони харчувалися мікроскопічними ракоподібними. Пан Гарбуз говорив, що ми повернемо їх у океани, як тільки знайдемо нову Землю. Проте я думав, наскільки мало людей живуть на Флорі. Більшість населення Ста Світів ніколи не бачила ставка. Як можна мріяти про океан, якщо ти не знаєш що це таке? Ти подорожуєш віртом і тобі здається, що це нічим не відрізняється від реальності. Так навіщо шукати іншої планети, коли можна жити в маленькій кімнаті Нью-Токіо і розважатися в голо-проекціях? Лише блакитним китам потрібні справжні океани."

Я попросила Ярку зобразити коропів так як намалював би їх хлопчик 12 років з азіацько-європейським корінням. Мені хотілося виразити сучасність в традиційному стилі. Адже Сем це така дитина майбутнього, яка вже не усвідомлює звідки до неї приходять символи та постаті минулого і не може провести паралелі між Сократом та Ісусом або Одіссеям та Хосе Буендіа. Картина мала стати художнім виразом цієї культурної еклектики дитини постмодерну.

Сюжет виражає дитячу любов до життя. Коли ми обговорювали деталі я сказала "намалюй її так ніби Ван Гог до того як втратив віру". Поєднання класичних гравюр Хокусая та західного примитивизма. І я вважаю, що Ярка з завданням впорався блискуче. А як вважаєте ви? =)

Картина продається.

Холст, акріл, лак. Розмір 70*60 см.

Шикарно виглядатиме в модерновому інтер'єрі офісу