Ну от і кінець літньої подорожі. Ми планували поїхати назад через східну Європу але нас не пустили в Болгарію. Зараз напевне вже можна розповісти чому. Тому що в мене в принципі не було паспорта. Я подалася на біометричний паспорт за місяць за подорожі і в амбасаді сказали, що я не маю права виїзжати за межі Польщі поки Україна не видасть мені новий паспорт, через 3 місяці. Але через 3 місяці вже не буде літо, так? Ну от я і вирішила - а не пішли би всі в дупу. Чоловік був звісно проти, він законослухняний до ригачки, довелося погрожувати розлученням і блокуванням на фейсбук. Тож ми тупо поїхали без документів. І аж до кордону з Болгарією це працювало. А в Болгарії нам повернули наші документи і сказали "Ми вас не бачили, валіть нафіг звідці!". І ми повернулися назад як і приїхали, через Італію та Австрію і Німеччину.
В Австрії кордон ми перетинали по гірських дорогах. Це було напевне найстрашніше що я робила у своєму житті. Я перетнула Альпи на висоті 2500 метрів по гірському серпантину. В серпні там лежав сніг. На дорогу падали водоспади. Ми їхали крізь хмари і бачили провалля які губилися у пітьмі. Це страшно, страшно, страшно! Але це неймовірно! Я казала собі, Господи, якщо мені доведеться померти тут, я не проти, я прийму це з вдячністю адже це найпрекрасніше місце на Землі. Ввечері з новин я дізналася про двох альпіністів, що загинули неподалеку від цієї дороги. Була негода, ми проїхали крізь шторм, а у Німеччині нас зустріла веселка і свекруха. В неї ми і зупинилися на 18 довгих (для свекра) днів. З'їздили у Європа парк на кордоні з Швецією, а тоді рушили через Нюрнберг та Дрезден до дому у Польщі. В Польщу ми ще тиждень пожили у центрі міста в старому і красивому будинку, а тоді почали підготовку до повернення в Україну.
В Австрії кордон ми перетинали по гірських дорогах. Це було напевне найстрашніше що я робила у своєму житті. Я перетнула Альпи на висоті 2500 метрів по гірському серпантину. В серпні там лежав сніг. На дорогу падали водоспади. Ми їхали крізь хмари і бачили провалля які губилися у пітьмі. Це страшно, страшно, страшно! Але це неймовірно! Я казала собі, Господи, якщо мені доведеться померти тут, я не проти, я прийму це з вдячністю адже це найпрекрасніше місце на Землі. Ввечері з новин я дізналася про двох альпіністів, що загинули неподалеку від цієї дороги. Була негода, ми проїхали крізь шторм, а у Німеччині нас зустріла веселка і свекруха. В неї ми і зупинилися на 18 довгих (для свекра) днів. З'їздили у Європа парк на кордоні з Швецією, а тоді рушили через Нюрнберг та Дрезден до дому у Польщі. В Польщу ми ще тиждень пожили у центрі міста в старому і красивому будинку, а тоді почали підготовку до повернення в Україну.
Немає коментарів:
Дописати коментар