Рим. Червень - 2017

Рим викликав у мене найсильніші відчуття. Це зовсім не відповідало часу який ми там провели. Ми не встигли все побачити, для цього напевне і місяцю в Римі мало. Але відчуття від самого міста приголомшливі і неймовірні. Це насправді важко висловити чи навіть сформулювати. Я можу розповісти про хаотичний рух громадського транспорту, про велич архітектури, про харизматичність мешканців. Але все це будуть звичайні записки мандрівника. Рим вразив мене не будівлями, не фонтанами та не скульптурами, хоча вони безперечно є надбанням людства і викликають неймовірне захоплення навіть у наши часи інтернетів та 3Д кіно. Він вразив мене атмосферою. Рим дивився на мене. Ніде і ніколи я не відчувала нічого подібного. Зазвичай ти приїздиш в місто щоб поглянути на його пам'ятки. Виключно споживацьке відношення - культурка-мультурка, шопінг, розваги і відпочинок.
Тут все було інакше. Це місто дивилося на мене і я почувалася смішною комахою на предметному склі. Воно було вічне, воно бачило стільки великих людей і нікчемних, пересічних і видатних, героїчних і тих хто просто розтанув у небутті. Але Риму все ще було цікаво. Йому не було байдуже як Помпеям, що зберігають в собі лише тіні минулого, він не загравав з тобою як Венеція - шляхетна повія, яка люб'язна з кожним.
Рим відчувався як дім. Як повернення в рідні пенати, якщо дозволите мені таку гру сенсів. Я відчувала як сльози підступають, але це були сльози радості, ніби тебе приймають таким яким ти є.